Віктимність

Суспільства розшаровані на різні групи. І це нормально. Ненормальним є відсутність чи низька якість взаємодії між цими групами. Культура віктимності – чорно-біле сприйняття зовнішнього світу, де всі люди розділяються на привілейованих та упосліджених, при чому себе носій такої культури відносить до останніх. В останні десятиліття в деяких суспільствах культура віктимності поширюється як масове явище. Замість обговорення складних питань та знаходження консенсусів чи принаймні компромісів, дискусії підмінюються ідеологізованими дебатами, що не дають задовільного результату для жодної з груп. Невдоволення породжує агресію. Групи дистанціюються одна від одної, суспільства атомізуються, рівень довіри між людьми падає, рівень насилля, вербального та фізичного, зростає. 

 

Будь-якому суспільству притаманна структура, що склалась історично під впливом численних природних та соціально обумовлених факторів. Відмінності за статтю, станом фізичного та психічного здоров’я, відмінності в етнічному походженні, релігійних переконаннях, політичних уподобаннях – це не виключний перелік чинників, що розділяють суспільство на численні групи. 

Важливою ознакою здорового суспільства є висока якість взаємодії між цими групами, зокрема, балансування загального інтересу із індивідуальними правами, у т.ч. із правом на приватність. У такому суспільстві люди вільно висловлюють свої міркування щодо будь-яких питань, водночас таким правом не зловживають із метою умисного нанесення шкоди опоненту. Передумовами до комунікації між членами такого суспільства є повага до себе, повага до опонента, довіра, щире прагнення з’ясувати об’єктивну істину або найбільш переконливу точку зору. 

Однією з ознак другої половини 20-го та початку 21-го століття стало поширення культури віктимності (жертовності), що постала як наслідок розповсюдження нових лівих рухів у 60-ті, 70-ті роки минулого століття. Тоді замість дискредитованого, зокрема, в СРСР і КНР марксистського світогляду інтелектуалами було запропоновано розширення розуміння класової боротьби. Протистояння (привілейовані проти пригноблених) було окреслено за новими (окрім «багаті-бідні») лініями розколу, а саме: білі-чорні, чоловіки-жінки, гетеросексуали-гомосексуали, фізично здорові-люди з інвалідністю, випускники елітних шкіл-люди без освіти, мешканці метрополій-мешканці сіл тощо. При цьому було сформульовано кілька важливих постулатів: 

  1. Пригнобленість може не усвідомлюватись тими, кого пригноблюють;
  2. Привілейованим можна відмовляти в їхніх правах задля досягнення мети викорінення явища гноблення. 

Ці два постулати знайшли поширення, зокрема, в академічних колах США і призвели до двох вкрай негативних явищ:

  • Людина може усвідомити себе пригнобленою в будь-який момент;
  • Людині (або групі людей), яку умовно можна віднести до числа привілейованих, можна відмовляти в свободі слова, у праві вільно висловлювати свої думки. 

Культура віктимності полягає в тому, що людина занадто широко трактуючи поняття травматичності, ґрунтуючись на міркуваннях забезпечення власної емоційної безпеки, відмовляє іншій людині в праві висловлювати свою думку. Таким чином, замість дискусії, обміну аргументами, опоненти в кращому випадку припиняють комунікацію, в гіршому – відбувається цькування того, хто мав «нахабство» висловити свою думку.

Культура віктимності має наслідком те, що різні сегменти суспільства закриваються в межах своїх кіл спілкування, оскільки спілкування може спричинити емоційну травму для одних та мати наслідком цькування інших. Це явище призводить у свою чергу до припинення реальних дискусій, до примітивізації публічного дискурсу та, зрештою, до консервації проблем. Зрештою, це призводить до атомізації суспільства, до збільшення дистанції та зростанню рівня недовіри між людьми та групами людей. 

У сфері охорони здоров’я такі “табу” на обговорення неприємних, але важливих тем можуть включати, зокрема, такі питання:

  • корупція в закладах охорони здоров’я. Порушення цього питання може сприйматись лікарями як намагання образити, принизити працю лікарів. Як наслідок, якісні дискусії відсутні та натомість спілкування підмінюються обміном лозунгами та обіцянками. 
  • конфлікти інтересів у лікарів та в деяких пацієнтських спільнотах. Проблема, яка існує та очевидна широкому колу стейкхолдерів, – лобіювання інтересів певних виробників лікарських засобів та медичних виробів. З одного боку, лікар виступає носієм професійного знання, але з іншого – він є реципієнтом оплати за послугу з боку виробника. Так само пацієнтська спільнота, що виступає за те чи інше рішення з боку держави, може водночас бути отримувачем фінансової допомоги з боку зацікавленого в рішенні субєкта. 

 

Поділитися статтею:
Копіювати посилання
Підтримати маніфест
Після заповнення анкети Ваше ім’я та фото з'являться на цьому сайті, Ви також будете отримувати розсилку про події навколо Маніфесту.

А ще Ви можете зібрати однодумців і запросити нас взяти участь в обговоренні Маніфесту та перетворенні його ідей на дії в вашому регіоні. В такому разі напишіть про це в своєму коментарі
Дякуємо за підтримку!