Держава – це про безпеку

Безпека громадянина та суспільства як функція держави

Безпека (security) та захищеність (safety) є базовими потребами людини та суспільства, які досягаються через доступ до якісного харчування та умов життя, базової медичної допомоги, захисту від катастроф та стихійних лих різної природи. Сучасний світ базується на технологічно розвинених і взаємопов’язаних суспільствах. Це формує нові можливості, проте створює складні, а часом і несподівані проблеми, які включають серйозні виклики від промислових інцидентів та терактів до глобальних епідемій та надмірної смертності. Ці проблеми хвилюють громадян, займають високі позиції в політичних програмах і є ключовим пріоритетом для бізнесу.  Незалежно від їх природи – техногенні чи природні катаклізми, інфекційні хвороби чи збройні конфлікти – усі вони впливають на здоров’я кожного окремого громадянина, суспільства загалом і можуть призводити до надмірної смертності. Тож у результаті ненавмисних чи навмисних подій страждатиме громадянин.

У сучасному суспільстві людина не може самостійно протистояти глобальним загрозам, саме тому громадяни делегують державі певні повноваження щодо визначення ризиків, оцінки їх стану та управління ризиками, тобто зменшення потенційно негативного впливу на  благополуччя суспільства та добробут громадянина. 

Визначення ризиків  здійснюється шляхом вивчення наявного та потенційно негативного впливу технологій на здоров’я. Оцінка ризиків полягає у аналізі ситуацій та зважування причин, які можуть створити умови для впливу ризикових факторів на здоров’я. Управління ризиками – це планування та організація заходів спрямованих на зменшення негативного впливу факторів на здоров’я. Такі заходи можуть включати законодавчі та регуляторні ініціативи, впровадження сучасних технологій, координацію роботи гравців  або компенсацію за потенційне завдання шкоди.

Для організації роботи держава створює необхідні інституції та надає їм відповідні повноваження за умови балансу із базовими свободами. Такий баланс можна досягти у разі відкритого діалогу з суспільством та усвідомленим сприйняття останнім доцільності та реалістичності запропонованих заходів. 

Інституції, які забезпечують виконання вищезазначених повноважень для визначення, оцінки та управління ризиками щодо здоров’я громадян, формують систему громадського здоров’я. При цьому вони можуть перебувати у складі системи охорони здоров’я або бути у складі інших галузей (Міністерств).  До таких інституцій можна віднести служби громадського здоров’я, надзвичайних ситуацій, захисту прав споживачів, силові структури (поліція, прикордонники, розвідка) та митницю.

Важливо забезпечити координацію готовності та реагування на ризики на рівні Кабінету Міністрів України або Верховної ради України.

Глобалізація серйозно впливає на сучасне суспільство та підходи, до яких має вдаватися держава для безпеки своїх громадян, захисту та зміцнення здоров’я через зростаючу кількість загроз для здоров’я, які вільно перетинають державні кордони. Ці загрози включають передусім інфекційні хвороби, проте не варто забувати і про імпорт товарів, які шкодять здоров’ю (наприклад тютюн, алкоголь чи оброблені харчові продукти), що підвищує ризик розвитку багатьох неінфекційних та хронічних захворювань. 

Виникаючі пандемічні загрози, такі як пандемічний грип, вірус Ебола чи КОВІД 19, поширюються в сучасному глобалізованому світі все частіше та швидше і потребують постійної готовності. 

Зміна кліматичних умов також впливає на глобальне поширення хвороб. Не є таємницею, що кліматичні зміни впливають на появу та розповсюдження інфекційних захворювань. Проте зростає кількість доказів, що через стрімкі зміни клімату людство стикатиметься з частішими випадками екстремальних погодних явищ , такими як посуха та урагани. Важливо сформувати розуміння взаємодії клімату та інших основних факторів, таких як глобалізація, зростання чисельності населення, урбанізація, землекористування та руйнування середовищ існування, що відіграє важливу роль у появі або відродженні окремих хвороб. 

На тлі зростаючих небезпек швидкого поширення пандемічних інфекційних хвороб основні зусилля системи охорони здоров’я можуть бути спрямовані на захист від ризиків біологічного походження. 

Ми визнаємо, що готовність до реагування на надзвичайні ситуації та катастрофи є надзвичайно важливою функцією держави. Підготовленою є та держава, яка розробляє, підтримує та використовує реалістичний план готовності, що поєднується із рутинними практиками та має такі компоненти: а) заплановані та скоординовані можливості швидкого реагування; б) підзвітність та підвищення якості; в) професійні та укомплектовані людські ресурси 

     І. Заплановані та скоординовані можливості швидкого реагування

    1. Оцінка ризиків для здоров’я. Мають бути переглянуті галузі з високим рівнем загроз, механізми нагляду та державні інституції відповідальні за визначення небезпек, нагляд за критичними об’єктами та показниками здоров’я, які сигналізують про потенційні загрози. Регулярні, доступні та зрозумілі звіти про ризики для здоров’я населення мають бути адаптовані для Уряду, місцевої влади та населення.
    2. Законодавче врегулювання. Необхідно постійно виявляти та вирішувати проблеми, що стосуються юридичних повноважень та відповідальності для ефективного моніторингу, запобігання або реагування на надзвичайні ситуації у галузі охорони здоров’я. З цією метою доцільним є формування нового Закону «Про біологічну безпеку та готовність до біологічних загроз», адаптація Кодексу цивільного захисту та оновлення відповідних відомчих підзаконних актів
    3. Відповідальність. Ці заходи передбачають визначення та розподіл обов’язків між секторами, на всіх рівнях управління та між усіма зацікавленими сторонами. Заходи повинні передбачати проведення регулярних перевірок та навчань для забезпечення інтеграції та взаємодії усіх учасників. Координація з іншими структурами та відомствами є наріжним каменем суспільної безпеки. Система має бути деконцентрованою, а не децентралізованою.
    4. Система управління ризиками. Інтегрована система управління ризиками є базовою структурою, яка має координувати відповідь держави на різноманітні інциденти. Зазвичай такі системи потребують координації на рівні надгалузевих структур. Для ефективної роботи системи необхідно розробити та протестувати процедури та практики прийняття рішень та можливості імплементації цих рішень на всіх рівнях відповіді. Доцільним є перегляд повноважень Державної комісії з техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій та ДСНС.
    5. Участь недержавного сектора. Зважаючи на необхідність реагування на рівні усього суспільства та важливість комунікації з різними верствами суспільства необхідно виховувати, залучати та мобілізувати громадськість як повноцінних та активних учасників для підготовки до надзвичайних ситуацій у галузі охорони здоров’я.
    6. Посилення епідеміологічної служби. Система моніторингу має постійно вдосконалюватися, щоб підтримувати належний рівень збору необхідної інформації для своєчасного виявлення та дослідження потенційних небезпек, екологічної, радіологічної, токсикологічної та інфекційної природи. Система рутинного збору статистики (пасивного моніторингу) повинна бути доповнена іншими формами моніторингу, включаючи дослідження, дозорний епіднагляд, синдромний епіднагляд та епіднагляд на основі подій. Для належного функціонування епідеміологічної служби необхідно використовувати можливості сучасних інформаційних технології, включаючи але не обмежуючись географічними інформаційними системами, хмарними технологіями, 5G технологіями, radical interoperability and open platforms, штучним інтелектом, big data analytics
    7. Розвиток лабораторної мережі. Дослідження потенційних небезпек не можливо без належної підтримки та вдосконалення системи лабораторної діагностики. Високотехнологічні лабораторні хаби (4-5 на країну) з мобільними групами реагування мають бути обладнані сучасним обладнанням та методиками, включаючи секвенування геному та культуральні технології. Розвиток швидких діагностичних спроможностей повинен забезпечити ранній скринінг для можливості прийняття невідкладних заходів
    8. Стратегії пом’якшення наслідків. Реагування на надзвичайні ситуації може передбачати запровадження обмежувальних заходів (ізоляція, карантин, соціальне дистанціювання). Планування та вдосконалення стратегії пом’якшення таких ситуацій на рівні громад, регіону та на національному рівні має стати складовою підготовки до реагування. Такі заходи мають включати планування можливості надання масових медичних послуг.
    9. Публічна інформація та комунікація. Надання швидкої, точної та достовірної інформації громадськості попереджає паніку, страхи та соціальне невдоволення. Формування зрозумілих, чітких та коротких повідомлень про небезпеки та заходи реагування попереджає епідемії дезінформації та містифікації.  Комунікація має здійснюватися всіма доступними каналами, які повинні бути визначені та підготовлені заздалегідь. 

     ІІ. Підзвітність та підвищення якості

  1. Перевірка дієздатності системи. Планування заходів буде неефективним без запровадження прийнятих рішень. З цією метою необхідно практикувати такі рішення використовуючи реальні заходи громадського здоров’я, переглядати та покращувати стандарти та процедури реагування, які обов’язково повинні доповнюватися відповідними тренінгами та навчаннями.
  2. Управління ефективністю. Впровадження системи управління ефективністю дозволить отримати кращі результати від системи, команд та окремих людей шляхом запровадження відповідних цілей, стандартів та вимог до компетентності. Переваги управління ефективністю поширюються на посилення широкого міжгалузевого залучення до прийняття рішень та розрахунку прийняття ризиків, забезпечуючи видимість точної та відповідної інформації.
  3. Фінансове забезпечення. Будь яка система реагування не може існувати без належного фінансування. Фінансове забезпечення має включати розробку, перегляд та вдосконалення механізмів та процедур наповнення, обліку, використання, відстеження фінансових ресурсів та забезпечення належного та своєчасного їх поповнення та відшкодування.
  4. Управління запасами та поставками. Реагування на надзвичайні ситуації у галузі охорони здоров’я потребують визначення найважливіших ресурсів, механізмів поповнення цих ресурсів та можливості доставки цих ресурсів по всьому ланцюжку поставок.

     ІІІ. Професійні та укомплектовані людські ресурси 

  1. Підготовка медичних кадрів. Визначення потреби у відповідних спеціалістах та формування державного замовлення для виконання функцій держави має здійснюватися регулярно, враховуючи новітні тенденції розвитку технологій та наукових знань. Контроль за фактичним використанням людських ресурсів за призначенням.
  2. Мобілізація медичних працівників та волонтерів. Реагування на надзвичайні ситуації може потребувати одночасне залучення великої кількості медичних працівників та волонтерів, які мають мати належну підготовку та навички. Для виконання такого завдання мають бути сформовані відповідні мобілізаційні плани на національному та регіональному рівні. Мобілізаційна готовність має стати передумовою входу в професію. Кадровий потенціал системи реагування не відноситься та не регулюється законодавством про лікарське самоврядування.
  3. Лідери. Реагування на надзвичайні ситуації вимагає не тільки медичних знань, але й навичок мобілізувати ресурси, залучати громади, розвивати міжвідомчі відносини та спілкуватися з громадськістю. З цією метою мають бути сформовані команди, куди входять спеціалісти з відповідними компетенціями та навичками.

Ми визнаємо, що забезпечення пріоритетності суспільного блага (public good) потребує перегляду суспільного договору між державою та громадянами та визначення виключного переліку ситуацій, коли можуть бути застосовані повноваження держави у повному обсязі. Серед них:

  • попередження поширення пандемічних інфекційних хвороб (інфекційних хвороб, що підлягають обліку та реєстрації),
  • нагляд та реагування на появу нових інфекційних збудників (new and re-emergent infection)
  • стихійні лиха, аварії та катастрофи природного або техногенного походження
  • терористичні атаки та бойові дії
  • безпека та біозахист під час роботи з небезпечними речовинами та/або збудниками інфекційних хвороб

За умови економічного зростання та після ефективного впровадження належного безпекового рівня можна розглянути інші заходи для задоволення потреб громадян в умовах соціально-орієнтованої держави (welfare state). При цьому, приватний інтерес (personal good) має бути задоволений тільки після задоволення суспільного блага.

Розвиток інституційної спроможності для координації безпеки має сфокусуватися на 

  • зборі інформації та аналітиці (фактично централізована система нагляду за визначеними сигнальними показниками та формування рівнів безпеки в режимі реального часу). Зазначена структура повинна включати невелику кількість аналітичних центрів, оснащених сучасним обладнанням та ресурсами. В структурі таких центрів має бути передбачена потужна лабораторна служба та мобільні групи реагування 
  • виконання повноважень держави щодо нагляду за дотриманням законодавства та встановлених норм (інспекція) – центральний орган виконавчої влади, який включатиме нагляд за дотриманням санітарного законодавства та чинниками, які впливають на здоров’я населення від екологічних показників та харчових продуктів до фармацевтичної та косметичної продукції. 
  • дослідження та експертиза (R&D) – розвиток високоспеціалізованих центрів, які нарощують унікальну експертизи за окремими напрямами (наприклад хімічні, радіологічні небезпеки, техногенні та природні катастрофи) та забезпечують надання консультаційної та методологічної допомоги  іншим закладам охорони здоров’я. Такі центри зобов’язані мати ресурси для забезпечення реагування протягом перших 3 днів надзвичайної ситуації

Глобалізований світ вимагає також потужної співпраці та взаємодії з ключовими міжнародними партнерами. Перегляд міжнародних ініціатив та розвиток активної участі України в них має забезпечуватися шляхом делегування повноважень відповідним органам центральної влади

Поділитися статтею:
Копіювати посилання
Підтримати маніфест
Після заповнення анкети Ваше ім’я та фото з'являться на цьому сайті, Ви також будете отримувати розсилку про події навколо Маніфесту.

А ще Ви можете зібрати однодумців і запросити нас взяти участь в обговоренні Маніфесту та перетворенні його ідей на дії в вашому регіоні. В такому разі напишіть про це в своєму коментарі
Дякуємо за підтримку!