Лікарське самоврядування

Україна, як і більшість пострадянських країн, має успадковану від «системи Семашко» централізовану державою систему управління медициною та лікарями. Лібералізація системи охорони здоров’я через зміну принципів державного фінансування за принципом «гроші ходять за пацієнтом», автономізація комунальних медичних закладів, дигіталізація та стимулювання вільної конкуренції, шляхом допущення до можливості укладати контракти з НСЗУ надавачів медичних послуг всіх форм власності, запустила низку невідворотних змін в українській системі охорони здоров’я. Але, на жаль, ці зміни перебувають під постійною загрозою припинення або призупинення, оскільки лідерство у публічній комунікації з цього приводу утримують представники, так званої медичної еліти, яка й досі має величезний вплив не лише на медичну спільноту, але й на суспільство в цілому, зокрема, на  більшість представників діючої політичної еліти. Здебільшого, це лікарі, які отримали визнання ще за радянських часів та увійшли до так званої номенклатури. Цілком очевидною є відповідь на питання, чому ще й досі не відбувається суттєвих змін у  сфері публічного професійного лідерства, тощо. Справа саме в централізованому впливі держави на лікарську професію, який не зруйновано й досі, і, відповідно, формування медичних еліт. Навпаки, у нинішній час представники держави підтримують сакралізацію цієї еліти, що відбувається на фоні пандемії. Натомість, у більшості країн світу, держава делегує функції професійного регулювання лікарський спільноті, через інститут лікарського самоврядування. Питання доступу до професії, створення галузевих стандартів, вирішення етичних конфліктів, позбавлення лікарської ліцензії, тощо держава делегує лікарській спільноті через спеціальний статус, який надає лікарським палатам Закон. Чому в Україні до цього часу не введене лікарське самоврядування? Перш за все, через спротив представників існуючої медичної еліти, які прийшли до цього статусу завдяки радянській та пострадянській системі кар’єрного розвитку у медицині. Адже, у більшості випадків, позиції ключових бенефіціарів, що мали впливати на державні політики у сфері охорони здоров’я (Міністри, голови профільного комітету) займали саме представники старої медичної номенклатури. Лікарське самоврядування передбачає об’єктивну конкуренцію за вплив у спільноті, колегіальність та транспарентність у прийнятті рішень, та інші інструменти, які ускладнюють монополізацію впливу та консервацію статусу. Інша проблема полягає в тому, що більшість представників медичної спільноти сформовані тоталітарною системою управління медициною. Майже всі лікарі та інші медичні працівники мають основним місцем роботи державні та комунальні медичні заклади (які домінують наразі на українському ринку надання медичних послуг). Майже кожен такий заклад має систему управління, яка побудована на знеціненні ролі лікаря: від рівня оплати праці до права голосу у будь-яких питаннях. Це призвело до формування здебільшого реактивної моделі поведінки представників медичної професії, орієнтації на кон’юнктуру, нездатності об’єднуватись у спільноти. Як наслідок – українські лікарі майже не мають права голосу, не мають суспільного впливу, не мають можливості повернути елітарність професії, натомість, мають самопризначену та сакралізовану владою та пацієнтами «псевдоеліту», час якої давно минув, але, на жаль, поки безальтернативну.

 

Що робити?

  • Поставити створення інституту лікарського самоврядування за стратегічну мету на найближчі три роки.
  • Врахувати особливості еволюції української лікарської спільноти при моделювання професійного самоврядування. Підтримати профільні лікарські асоціації, що наразі вже створені і є активними, залучивши їх до втілення самоврядування разом із створеною лікарською палатою.
  • Підтримувати будь-які лідерські рухи серед медичної спільноти.
  • Створювати активний комунікаційних рух з метою десакралізації існуючої еліти.

 

Лікарське самоврядування

У 1987 році під час Всесвітньої Медичної Асамблеї в Мадриді було укладено декларацію, у якій наголошується на необхідності самоврядування медичної професії та становленні професійної автономії. Основна мета  — забезпечити свободу професійних рішень лікаря при наданні медичної допомоги та підвищити якість медичних послуг. [1]

Вимоги та рекомендації до запровадження лікарського самоврядування містяться в низці декларацій Всесвітньої лікарської асоціації, яка об’єднує лікарів із 94 провідних країн світу. Після прийняття Мадридської декларації лікарське самоврядування було запроваджене у всіх країнах Європи.

Україна успадкувала радянську модель ставлення до лікарської спільноти: лікаря віднесено до категорії медичних працівників, його автономію, професійну свободу та належність до еліт знецінено. Держава має абсолютний пріоритет, регулюючи доступ лікаря до професії, приймаючи рішення щодо кваліфікації та дискваліфікації напряму, через ієрархію бюрократів, не створюючи умов для розвитку лікарського самоврядування чи залучення лікарської спільноти до прийняття відповідних рішень. Історія, яка починалася з прагнення зменшити суспільний вплив лікарів та підкорити їх тоталітарній державній машині, реакційно продовжується в сучасній системі охорони здоров’я країни. 

Здебільшого лікарні, які створюють робочі місця для українських лікарів, належать громадам чи державі. Донедавна всі вони мали статус установ, деякій й досі несуть на собі відбиток «кращих управлінських практик» державних підприємств. Автономізація медичних закладів, яка стала можливою завдяки медичній реформі, надала можливість змінити роль лікаря в межах закладу, але навряд це достатній крок для повернення лікарям справжньої професійної автономії.

Низький, у порівнянні з сучасними вимогами, рівень вищої медичної освіти, корупція, яка, на жаль, є традиційною в процесі навчання лікарів, проходження інтернатури, отриманні посади в комунальному або державному закладі охорони здоров‘я, отриманні підвищення та підтвердженні спеціалізації лікаря  — все це створює альтернативну реальність, яка існує по феодальним законам. 

За таких умов розраховувати на потужний темп розвитку лідерського руху серед лікарів — шлях до швидкого розчарування. Здебільшого лікарі мають низьку мотивацію до відстоювання своїх прав, захисту свого покликання, підтримки професійного розвитку, об’єднання. Вони традиційно сповідують цінності виживання, а система підтримує їх у цьому виборі. Це добре ілюструє ставлення до такого явища, як лікарська помилка. Відповідно до чинного законодавства, розслідування випадків лікарської помилки можуть проводити клініко-експертні комісії, створені при обласних департаментах охорони здоров’я. Авторитарний контроль цих департаментів над комунальними закладами охорони здоров’я, відсутність прозорих механізмів прийняття рішень щодо змін у внутрішніх процесах чи об’єктивних рішень щодо кваліфікації лікаря — все це є причинами пасивної поведінки лікарів, позиції заручників ситуації. Звичайно, що керівник медичного закладу та лікар не наважуються застосовувати нові клінічні протоколи, приймати автономні рішення або впроваджувати нові методики лікування, якщо потім їх позиція та дії будуть публічно знецінені представниками державної системи, чия кваліфікація не є об’єктивно доведеною. Отже, відсутність автономії та професійного самоврядування напряму впливають на професійний розвиток лікарів та якість медичної послуги.

Які варіанти впливу на ситуацію маємо? Перший — еволюційний. Цікаво спостерігати,  як на первинній ланці після укладання договорів з Національною службою здоров’я України зросла цінність лікарів, керівники закладів змінили підхід до рекрутингу та утримання спеціалістів, як поступово змінюється активність лікарів первинної ланки та медичних сестер, народжується середовище для створення спільнот. З’явилися незалежні професійні асоціації сімейних лікарів, які самостійно організовують і проводять навчання для колег, діляться досвідом вирішення клінічних та комунікаційних проблем, створюють різні майданчики для спілкування. 

Серед лікарів первинної ланки, дійсно, з’являються лідери сучасного типу, які об’єднують навколо себе певне коло однодумців. Чи можна сподіватися, що лікарі вторинної ланки почнуть об’єднуватися та розвиватися за аналогією? Є кілька застережень. По-перше, рівень корупції та тіньових потоків у сфері спеціалізованої медичної допомоги є незрівнянно вищим, подолати цю систему природнім шляхом майже неможливо. По-друге, лікарі первинної ланки  вільніші, оскільки вони вже сьогодні можуть обирати: працювати в наймі чи надавати послуги в статусі ФОП, маючи контракт із НСЗУ. Лікарі вторинної ланки в статусі ФОП можуть надавати лише амбулаторну допомогу, адже стаціонарна допомога вимагає спеціалізованої дороговартісної інфраструктури та обладнання, які, здебільшого, є в державних та комунальних лікарень. Тому вони вимушені працювати в наймі на застарілі пострадянські структури із феодальною системою управління, що унеможливлює швидкий розвиток професійного лідерства та створення спільнот.

Також важливо зазначити, що лікарська самоорганізація в країнах Європи на внутрішньодержавному рівні представлена ​​двома видами організаційних структур: центральною професійною саморегулюючою організацією лікарів та незалежними асоціаціями лікарів.

Професійній асоціації, які зараз діють в Україні, можна віднести до асоціацій лікарів, які не є самоврядними організаціями. Будь-яку незалежну асоціацію лікарів неможливо перетворити в асоціацію лікарського самоврядування.

За правилами центральна професійна саморегулююча організація лікарів має бути створена на підставі Закону як організація публічного права та її територіальні підрозділи. Відповідно, членство в організації є обов’язковим для всіх лікарів: практикуючих і не практикуючих. Організація веде реєстр лікарів, займається питаннями доступу до професії шляхом організації та проведення іспитів, видає свідоцтво про право на зайняття медичною практикою, забезпечує безперервний медичний розвиток, надає рекомендації щодо вдосконалення якості медичної допомоги, представляє інтереси лікарів у роботі з органами влади та місцевого самоврядування, проводить експертизу нормативно-правових актів тощо.

Отже, лікарське самоврядування має здійснюватися національною самоврядною організацією публічного права, яка покликана об’єднати всіх лікарів із метою:

  • захисту їхніх прав та інтересів;
  • забезпечення професіоналізму та незалежності діяльності (зокрема доступ до професії);
  • підвищення якості медичної допомоги.

Паралельно з центральною самоврядною організацією, на нашу думку, треба створювати умови для розвитку незалежних профільних професійних асоціацій лікарів. З огляду на феодальні традиції у сфері управління системою охорони здоров’я, які створювались упродовж сторічь з метою запобігання виникнення корупції в самоврядній організації, такі профільні професійні асоціації мають виконувати роль запобіжника монополізації влади та зловживань у самоврядній організації.

 Вони мають бути залучені до розробки та адаптації профільних галузевих стандартів, створення рекомендацій щодо поліпшення якості медичного обслуговування. Представники таких асоціацій мають брати участь у розслідуваннях прецедентів порушення лікарської етики, завдання шкоди пацієнту через лікарську помилку та інших дисциплінарних проваджень, у яких потрібні профільні знання. Також профільні асоціації можуть брати участь у безперервній освіті лікаря тощо.

 

Можливий алгоритм створення та організації роботи лікарського самоврядування в Україні

  1. Створення активних лідерських осередків професійної лікарської спільноти, які могли б стати основою для майбутньої організації лікарського самоврядування.

Через активну комунікацію лікарів, прояснення, залучення лікарів, які вірять у цінності самореалізації, до спільних проєктів та обговорень. Створення групи «амбасадорів» лікарського самоврядування

  1. Розробка проєкту закону про медичну практику та лікарське самоврядування (або доопрацювання законопроєкту, поданого Комітетом із питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування[2]).

До розроблення або обговорення проєкту закону доцільно залучити проактивних представників професії. Зокрема активно обговорювалося питання щодо запровадження лікарського самоврядування на рівні Асоціації стоматологів, Асоціації сімейних лікарів, неонатологів тощо. Тобто сформувати коло проактивних людей із представників лікарів різних напрямів, які б надалі просували та підтримували ідею створення лікарського самоврядування.

Потенційний предмет регулювання цього законопроєкту

  • Визначення, права та обов’язки лікарського самоврядування як органу публічного права
  • Права та обов’язки членів лікарського самоврядування
  • Взаємодія з іншими органами державної влади
  • Структуру лікарського самоврядування (центральний орган, медичні палати, відділення на місцях та інше)
  • Порядок створення. Обрання керівництва та складу рад, медичних палат
  • Порядок роботи
  • Види дисциплінарних стягнень та порядок притягнення до відповідальності лікарів.
  1. Проведення установчих зборів

У перехідних положеннях законопроєкту може бути зазначена норма про те, що не пізніше як через місяць з дня введення в дію цього закону Міністерство охорони здоров’я України [3] (або інший орган, доцільно обговорити, хто це може бути) організовує проведення установчого з’їзду лікарів України та визначає порядок його проведення.

На установчі збори скликаються лікарі, зазначені в реєстрі лікарів.

До установчих зборів має пройти комунікаційна компанія щодо мети самоврядної організації, ролі, повноважень, претендентів на керівні посади та інше.

Установчий з’їзд лікарів України утворює самоврядну організацію та затверджує її статут, обирає відповідні органи, призначає членів кваліфікаційної комісії та дисциплінарної комісії.

4.Формування структури

З моменту державної реєстрації самоврядної організації починається робота щодо формування структури органів та відділень на місцях.

Порядок їхнього формування та повноваження має бути визначений у Законі та Статуті.

 

[1] https://z-l.com.ua/ru/new344/

[3] В законопроєкті Комітету з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування 2020 року зазначено, що протягом 30 днів із моменту прийняття закону, установчі збори скликає Міністерство охорони здоров’я України.

Поділитися статтею:
Копіювати посилання
Підтримати маніфест
Після заповнення анкети Ваше ім’я та фото з'являться на цьому сайті, Ви також будете отримувати розсилку про події навколо Маніфесту.

А ще Ви можете зібрати однодумців і запросити нас взяти участь в обговоренні Маніфесту та перетворенні його ідей на дії в вашому регіоні. В такому разі напишіть про це в своєму коментарі
Дякуємо за підтримку!