Маніфест Вступ

Авраам Лінкольн зауважував, що «найкращий спосіб передбачити майбутнє – створити його». Отже, майбутнє належить тим, хто його створює. Майбутнє породжує різні емоції, найчастіші з них у світі, який кардинально змінюється на глобальному рівні – це надія і страх. Зараз, у другій половині 2020 року це дуже зрозуміле відчуття. Пандемія COVID19 нещадно викрила ланцюг прихованих криз. Але це не означає, що їх, або передумов для них не було, просто тепер вони стали очевидні та невідворотні, тобто ті, через які ми будемо йти. Ми вільні обрати свій шлях. 

На початку варто задати рамку, посилаючись на міркування українського філософа Вахтанга Кебуладзе. Він зауважує, що «Коли ми говоримо про краще майбутнє, то не можемо не апелювати до певної системи цінностей і лише в рамках такої системи ми здатні визначити, що є для нас кращим, а що гіршим». Підкреслюючи тим самим, що «Ми повсякчас маємо звіряти те, до чого прагнемо, із системою цінностей, яку визнаємо правильною навіть тоді, коли наші здатності наразі не дозволяють досягти цілей, зумовлених відповідними цінностями… тому кожне наше прагнення і кожна дія, що здійснює прагнення, є дією вільної істоти, головною характеристикою існування якої є свобода, яка є однією з головних цінностей нашої цивілізації… На перший погляд, їй  протистоїть інша дуже важлива цінність – безпека… тож як несуперечливо об’єднати дві фундаментальні цінності нашої цивілізації – свободу і безпеку? Як на мене, аби вдало зробити це, ми потребуємо ще однієї важливої цінності – солідарності. Лише солідарність вільних людей може забезпечити наше власне майбутнє та майбутнє наших нащадків від теперішніх і прийдешніх загроз… Лише солідарність вільних і відповідальних людей дає нам надію на можливість майбутнього, яке сьогодні здається нам майже неможливим».

Наш виклик – у непередбачуваності та страхом перед майбутнім – висвітити той шлях, прояснити невідоме та дати бачення і харч для роздумів та дій. Намір залишатись здоровим фізично і ментально це необхідна умова для людини, суспільства і держави Україна в майбутньому. Але наміру недостатньо, бо це екзистенційна умова нашого як існування (безпеки) так і розвитку, тобто ми мусимо діяти. На випередження.

Цей Маніфест народився з дискусій та усвідомлення необхідності викладення довгострокового бачення розвитку системи здоров’я України в горизонті 2030 року. Не тільки як окремої сфери, а й у взаємозв’язку з усіма іншими елементами конструкції суспільства, країни і держави, яка мусить оновитись. В його розробці за підтримки МФ «Відродження» брали участь кілька небайдужих людей, які мають значний досвід роботи у сфері на різних позиціях та у різних ролях в останні 20 років, власні досягнення і невдачі, що дозволяє їм в певній мірі взяти на себе відповідальність за минуле, сьогоднішнє та, особливо, майбутнє означеної сфери буття суспільства та країни. Щодо майбутнього, принаймні зробити таку спробу. Пояснити те, якою ми бачимо Україну загалом через 10 років і чому? Як виглядатиме система суспільних відносин, пов’язана зі здоров’ям, де людина, її здоров’я, гідність, свобода та самореалізація є необхідними передумовами якісного та максимально тривалого життя. Саме тому в Маніфесті людина розглядається не як ресурс, а як безумовна цінність, джерело і мета усього. Вільна людина, як особистість, громадянин, господар, власник, як лікар, як пацієнт, як урядовець тобто в усіх можливих ролях є центральною точкою, метою, засновком і висновком цього Маніфесту. Людина, як основний інноваційний двигун («ресурс») розвитку країни

Прагнення бути у ТОП 30 країн світу за Індексом людського капіталу до 2030 року є вихідним положенням Маніфесту. Особливо у частині про те, що ми прагнемо побудувати найкращу у Східній та Центральній Європі систему здоров’я та відповідну суспільну інфраструктуру для дітей та сучасну систему медичного супроводу та інфраструктуру для літніх людей, натомість запропонувавши активній частині суспільства, новий «договір» свободи вибору, відповідальності за власне здоров’я та самореалізації.  Вже зрозуміло, що простого зростання ВВП, чи навіть його частки, яка перерозподіляється через державний бюджет на публічні послуги, включно зі здоров’ям, буде не досить без суттєвої зміни «правил гри». Тобто збільшення видатків на сферу здоров’я повинно обов’язково супроводжуватись структурними змінами системи.

В нашому баченні є не очевидні речі, на яких варто наголосити. На наш погляд питомо людським є етика, чи то мораль, чи то цінності та принципи як передумова, мотивація, основа та вимір нашого розуміння, нашої волі та дії. Власне система, її складові, гравці та актори, взаємозв’язки, закони, правила функціонування, навіть інституції є похідними від етики.

Отже ми для себе в мисленні про майбутнє обрали надію, а не страх. Надію, яка межує з впевненістю у наших головах. Якщо майбутнє невідоме та непередбачуване, то значить ми можемо, тобто нічого не визначено наперед, і все залежить від нас. 

Для кого цей Маніфест? 

Відповідь – для дієвців. Усіх тих, хто діє, шукає відповідь на питання: навіщо? Чи – для чого? На різних рівнях і в різних ролях, перед тим як перейти до питань: як і що саме здійснювати (втілювати)? Так, не «робити», а саме здійснювати, тобто створювати нове через опанування нових ідей та сенсів і комплементарну до них дію. Діяти можна лише в дійсності. Її, дійсність, треба правдиво розуміти. Не тільки описувати її та жалітися на неї, бути не задоволеним нею чи перебувати у невизначеності щодо неї чи, навіть, отримувати від неї особистий зиск за рахунок інших, що не є рідкісним явищем станом на зараз (це те, що часто називають аналіз, чи то як модно нині казати «аудит» та суб’єктивна оцінка дійсності). Натомість обирати здійснення осягнутої ідеї, діяти всюди, де зараз знаходиться дієвець, керуючись баченням шляху та етикою: цінностями і принципами. 

Цінності та принципи, якими ми керуємось у формуванні Маніфесту: баланс свободи і безпеки (свобода всюди, де вона не шкодить безпеці), гідність, інклюзивність (включення) на противагу ексклюзивності (виключення), довіра (trust), чесність (honesty), тяглість (continuity), проактивність (proactivity), гнучкість (flexibility), стійкість (resilience), толерантність (tolerance), верховенство права (належне судочинство та невідворотність покарання, рівність усіх перед законом) – (Rule of law versus Rule by law), субсидіарність (subsidiarity), цікавість (curiosity), здатність (capability), репутація (reputation), меритократія (meritocracy), порядність (decency), професійність/компетентність (professionalism/ competence), широке застосування “м’якої” сили (soft power) окремими громадянами та громадянським суспільством (civil society) в цілому.

Отже створення майбутнього не можливе без належного розуміння минулого та сьогодення, які впливають на процес вироблення бачення (візії) і пошуку шляхів досягнення бажаного серед низки альтернатив (стратегії). Ситуація «як є» – це наслідок певних дій чи їх уникнення в минулому, застосування певних цінностей та принципів, вкладу конкретних людей та інституцій і, якщо вона нас не влаштовує, це і є мотивом розібратись, зрозуміти, задіяти рефлексію та запроектувати інше, бажане майбутнє. І, крок за кроком, втілювати.

Чесні відповіді на питання про причини (причини причин) та передумови (передумови передумов) поточної ситуації в системі (станом на кінець буремного 2020 го року) є необхідними для руху в майбутнє. Маніфест передбачав чесну оцінку того «як є», послуговуючись достовірною інформацією та метафоричними концептами: ми чітко розуміємо, що є «корупційний консенсус» та «демократичний феодалізм» в країні та системі, як на нього вплинула трансформація системи у 2017 – 2020 роках, які успіхи надихають, і чого досягнуто, а з чим ще треба працювати далі, бо процес змін у певних складових системи чи поза нею – складний і тривалий, вимірюваний роками, тому і горизонт Маніфесту – 2030-й рік. 

Як можливий розвиток? 

Не всі зміни є розвитком. Неоковирне слово «реформа», яке переслідує сферу (охорони) здоров’я усі 29 років незалежності, на наш погляд, частково натякає чому. Реформа – це, у звичному розумінні, зміна форми, яка не завжди змінює зміст (сенс) і мету роботи системи, яка реформується. Ми, натомість, говоримо про «структурну реформу» – коли змінюється не просто форма, а і структура системи: цілі, учасники і їх ролі, взаємозв’язки, люди, цінності і принципи і, звісно, результат її роботи. Взнаки дається також відсутність тяглості змін системи у часі, якщо вони навіть відбувались у минулому в окремих точках системи, часто, разом з новим політичним циклом чи людьми, змінювались і підходи. Наступність і взаємопов’язаність ніколи не були притаманні змінам в системі. Навіть певні досить успішні кроки швидко забувались або були дискредитовані недолугим впровадженням. Тобто дійсний розвиток або не відбувався, або відбувався клаптиками, не змінюючи досвід людини в системі (в першу чергу лікаря і пацієнта). 

То коли можливий розвиток? Тим паче розвиток швидкий, який виводить систему на інший рівень, запускає процеси саморегуляції та незворотності. На наш погляд це можливо за умови максимальної свободи для вивільнення потенціалу самореалізації людини, єдиного субстрату в світі, який створює!, тобто відмови від цінностей виживання на користь цінностей самовираження та забезпечення гідності – у вимірі людини (особистості), організації, інституції та держави в цілому. Суб’єктності усіх акторів у системі, які діють в умовах максимальної поінформованості та свободи вибору, є активними і відповідальними. 

Справжня свобода породжує волю до дії з одного боку, а з іншого вимагає нової міри відповідальності. Одночасно всіх і кожного. Коли ми говоримо про здоров’я, чи право на здоров’я, то ми його розглядаємо не як привілей, а саме як право кожного врівноважене відповідальністю, тобто обов’язком. Система, яку ми прагнемо бачити –  це завжди баланс між максимально можливою свободою дії суб’єктів (акторів) системи з не менш усвідомленою відповідальністю. Коли свобода не підважує безпеку. Лише в такому разі може йти мова про вивільнення прихованого ресурсу та залучення нового, ще більшого. В мільйон разів більшого, пов’язаного з енергією кожного. Де, з одного боку, немає місця патерналізму і популізму, а з іншого «ніхто не залишається поза нею» (“no one left behind”). Нам часто бракує швидкості, проте, як зазначає соціолог та філософ Євген Головаха: «…мораль у нас відповідає суспільству, в якому розкладаються традиційні норми, приходить свобода, з якою невідомо що робити. В якій, як відомо, спочатку перемагають тільки сильні й нахабні і лише потім починають формуватися правила, котрі обмежують їхню сваволю». Нам треба захищати структурні зміни, нові правила процедури та інституції, щоб свободою не користувались нахабніші та тимчасово сильніші, вибудовувати систему противаг, надаючи суб’єктність усім учасникам. Розширюючи участь кожного і всіх через інструменти “м’якої сили” та потугу спроможного громадянського суспільства.

Можливо, ці міркування вам видаються занадто абстрактними і «відірваними» від реального життя. Проте, на наш погляд, це зовсім не так. Навпаки, з усвідомлення цих абстракцій, осмислення їх, і народжується той «новий рівень» системи, про який йде мова у Маніфесті.

Форсайт. Прогноз і загальні сценарії майбутнього.

Під час роботи над Маніфестом ми опрацьовували різноманітні сценарії майбутнього України загалом та безпосередньо сектору здоров’я, в яких окремо викристалізувався очікуваний нами сценарій, а саме перехід від ймовірної «бульбашкової революції» (утворення окремих «бульбашок» зрозумілості, успіху, прозорості та ефективності) до бажаної  глибинної сервісної і ефективної держави («deep state») з сильними автономними інституціями, належним урядуванням, чіткими та прозорими правилами, компактним якісним центральним урядом, який забезпечує це належне врядування (good governance), з спроможними місцевими органами влади (самоврядування) та вільними відповідальними людьми – громадянами загалом, в секторі, в професії (лікарями та працівниками сфери здоров’я) та споживачами публічних послуг в сфері здоров’я (не всі з них пацієнти) і активним залученням інститутів громадянського суспільства. 

Система (охорони) здоров’я. Переосмислення. 

Повертаємось, власне, до того, що традиційно вважається «системою охорони здоров’я», і як? та завдяки чому? вона перетвориться у нову систему здоров’я до 2030 року. Послуговуючись знанням теорії та практики публічних політик, ми шукаємо та спираємось на знайдений ресурс для цього перетворення. Мова йде не про звичний для усіх фінансовий ресурс, який завжди обмежений економікою (розміром «пирога»), та складністю перерозподілу цього ресурсу між різними публічними послугами, хоча слід визнати, що збільшення частки видатків на С(О)З є очевидним у кілька наступних років, принаймні з сьогоднішніх 3-4% від ВВП до прийнятних 5-6%. Поряд з цим ми шукаємо і знаходимо значний внутрішній ресурс ефективності та справедливості в самій системі, керуючись цінностями, про які ми вже сказали. Той ресурс який вивільняється через суб’єктність людей та інституцій в новій системі, де свобода дій кожного обмежена відповідальністю, де права особи узгоджуються з обов’язками, де прозорі правила однакові для всіх. Цей ресурс діє і поширюється на весь сектор: від громадського здоров’я та захисту від загроз популяційному здоров’ю до, власне, системи надання медичних послуг та індустрії здоров’я, індивідуального здоров’я конкретної людини, громади, регіону, країни та сучасного глобального світу.

Що це за ресурс

Коротка відповідь – людина. Людина, яка вільно і з гідністю самореалізується в новій системі. 

В континуумі свобода – безпека і з’являється цей ресурс. Тільки на перший погляд він виключно економічний, насправді вільні (економічні) переважно договірні відносини в нових умовах зважуються єдиною для всіх системою правил і відповідальності та підзвітності. Ми бачили, що спочатку така можливість з’явилась у автономних надавачів послуг (закладів охорони здоров’я) – у 2016 році вони отримали можливість перетворитися з бюджетних установ на некомерційні підприємства. Це стало абсолютно очевидним після запуску тектонічної трансформації фінансування системи у 2018 (для ПМД) та у 2020 для усіх рівнів медичної допомоги через стратегічні закупівлі медичних послуг, які тепер здійснює єдиний замовник і платник НСЗУ в межах Програми медичних гарантій за кошти державного бюджету (платників податків). Це додатково народило нове явище – відповідального власника закладу (надавача послуг) у вигляді органів місцевого самоврядування (ОМС) для комунальних закладів. Для державних закладів і закладів, що належать окремим системам (таким як НАМНУ) – це повинно відбутись найближчим часом, краще вже у 2021 році. Відповідальний власник розумно здійснює інвестиції та проводить реорганізацію закладів, затверджує план стратегічного розвитку та фінансовий план підприємств, обирає керівниками кращих на умовах відкритих конкурсів, піклується про належне управління та підзвітність перед громадою шляхом формування опікунських та спостережних рад. Ба більше, багато автономних медичних закладів протягом 2017-2020 рр. стали ще й ефективним підприємством, демонструючи, як вивільнений економічним стимулом ресурс трансформується в кращу якість послуг для споживача і належні умови праці та достойну винагороду для лікаря, середнього медичного та іншого персоналу (команди) підприємства та змінює до рівня оптимальності мережу надавачів послуг і маршрути пацієнтів у ній на регіональному та державному рівнях. Тобто змінюється сама модель надання послуг (медичних та інтегрованих) в системі.

Максимальна свобода, обмежена відповідальністю (підзвітністю) у автономних суб’єктів системи: вільної людини (споживача, пацієнта), лікаря та інших працівників сектору, надавача послуг (медичних, суміжних чи в сфері громадського здоров’я) у вигляді ФОП чи ЮО та його власника (ОМС, держави), оновлення існуючих та розбудова нових публічних інституцій (уряд, Мінфін, МОЗ, НСЗУ, ЦГЗ, ДП МЗУ, ДП ЕЗ, ДЕЦ, публічний інститут лікарського самоврядування, та ін.) з відповідним інструментарієм ефективного виконання функцій і з репрезентацією відповідальності та підзвітності у вигляді участі громадського сектору (наглядові, опікунські та спостережні ради підприємств, ради громадського контролю інституцій, підвищення спроможності ОМС управляти комунальною власністю, реальний громадський контроль). Започатковано здійснення повного циклу публічної політики із реальною участю усіх зацікавлених сторін і суб’єктів, вертикальних (органи державної влади та місцевого самоврядування) та горизонтальних (залучення усіх стейкголдерів громадянського суспільства, реальних реципієнтів та бенефіціарів політик), що є необхідною передумовою для визначення проблем, які потребують вирішення, визначення альтернативних шляхів їх розв’язання, розробки, адвокації та впровадження політик ефективними інститутами та інституціями для подальшого розвитку системи і налагодження оперативного та надійного зворотного зв’язку. Власне, система, завдяки тотальній діджиталізації (eHealth) у найближчі роки вийде на новий рівень прозорості та використання реальних даних для вироблення і впровадження кращих рішень із врахуванням потрібності, справедливості та ефективності. Це те, що потребує подальшого і неухильного з корекцією на результат розвитку до 2030 року.

Стрімкий розвиток сучасних інформаційних технологій в сфері громадського здоров’я та в медицині загалом, поєднання їх з інноваціями в біології, генетиці, фармакогеноміці, в сфері штучного інтелекту і доповненої реальності в поєднанні з постанням кастомізованих і персоналізованих високотехнологічних рішень буде викликом найближчого десятиліття і вимагатиме значної гнучкості у їх впровадженні у практичну сферу здоров’я з постійним балансуванням зростання вартості та ефективності їх застосування у кожному конкретному випадку, що зобов’язує до постання ефективної системи оцінки медичних технологій (ОМТ) та відповідних нормативних регуляцій перед їх застосуванням на практиці. Не меншим викликом будуть і етичні питання пов’язані з розвитком сучасних технологій, пов’язані із захистом інформації та правом на приватність та забезпечення гідності та суб’єктності людини в новій системі. 

Вільна людина, як споживач послуг системи (громадянин, пацієнт) – це не тільки про «вільний вибір лікаря ПМД» чи вибір місця отримання допомоги (послуг) у надавача без прив’язки до місця реєстрації особи за відповідним електронним скеруванням чи обов’язковий рецептурний відпуск рецептурних ліків в аптеці. Йдеться про визнання суб’єктності та розширення можливостей впливу пацієнта (patient empowerment) та інститутів громадянського суспільства. Це і про відповідальність за своє здоров’я кожного, відхід від патерналістського очікування, що держава «все забезпечить і врятує», натомість інвестиції у збереження та зміцнення власного здоров’я і дотримання правил взаємодії з системою (обов’язковість обрання лікаря ПМД, як точки входу систему, належне розуміння власної відповідальності за здоров’я, дотримання усіх рекомендацій з профілактики та запобігання захворювань (як приклад – рівень охоплення профілактичними щепленнями 95%+), розуміння, як працює екстрена допомога – як і коли нею користуватися, і чим вона відрізняється від невідкладної тощо. Загалом, людині варто розуміти, що в новій системі держава надає чітко визначений доступ до необхідних послуг (гарантований пакет) в межах програми медичних гарантій: первинної медичної допомоги – ПМД (70% усіх потреб людини у послугах) на основі вільного вибору лікаря шляхом подання декларації про вибір у диверсифікованій мережі незалежних надавачів послуг будь-якої форми власності, екстреної медичної допомоги – ЕМД в разі загрози життю та гарантованого фінансового захисту в разі необхідності отримання інших видів необхідної медичної допомоги чи інших послуг системи, включно з лікарськими засобами та виробами медичного призначення на основі зрозумілих, однакових для усіх чітких правил та порядку їх отримання (правова визначеність і порядок реалізації конституційного права на безоплатну, в момент отримання, медичну допомогу) з елементами нормування в умовах обмеженості ресурсів – можливі черги та планування з одного боку, але і вільний доступ до, наприклад, добровільного медичного страхування з метою уникнути нормування черговості надання послуг для тих, хто цього бажає за власний рахунок. 

«Роль» держави чітко визначається і не повинна бути надмірною, «держава» у вигляді гілок та рівнів влади буде діяти у межах чітко визначених повноважень, без надмірності для максимального забезпечення публічного блага. Обмежений економічний ресурс повинен управлятися державою на основі принципів справедливості та ефективності через пропозицію публічних послуг, які вироблятимуть незалежні надавачі шляхом регулювання (там де може бути вільна конкуренція і достатня пропозиція, розвинені ринки, наявність доступної інформації для здійснення вибору), закупівель/фінансування (в тому числі стратегічних закупівель  медичних послуг, послуг громадського здоров’я, низки пов’язаних соціальних послуг та ЛЗ і ВМП). Всюди, де це можливо, регуляція (чіткі правила і конкуренція) чи прозорі стратегічні закупівлі або централізовані закупівлі (для окремих категорій ЛЗ та ВМП). І тільки там, де це не можливо чи не доречно з міркувань ефективності, справедливості чи безпеки (як у випадку біологічної безпеки, надзвичайних ситуацій, санепідконтролю чи нагляду) – надання таких послуг державою шляхом функціонування необхідної кількості відповідних бюджетних державних установ з можливістю аутсорсингу такими установами всіх можливих не профільних послуг на конкурентних ринках. Отже зменшення розміру неефективної держави до мінімуму, натомість компактна якісна сервісна держава з приматом професіоналізму та спроможності відповідних інституцій на центральному та місцевому рівнях. 

В новій системі поступово зникне звичний зараз, але незрозумілий і застарілий термін «медичний працівник», натомість постане вільний лікар як незалежний учасник взаємовідносин в системі, який набуде прав через дійсне лікарське самоврядування, але і отримає визначені обов’язки через систему персонального ліцензування лікарської практики (отримання доступу до професії від організації лікарського самоврядування – нової інституції публічного права). На часі розвиток незалежних і самоврядних фахових (спеціалізованих) лікарських асоціацій з відкритим доступом та уникненням васалітету і формування «диктатури авторитетів». Суттєві зміни очікуватимуть і на освіту лікарів з обов’язковим етапом формування світогляду (дворічний університетський бакалаврат з liberal arts перед власне медичною школою), інтернатуру та резидентуру на основі принципів меритократії і відкритого доступу та конкурентну систему безперервного професійного розвитку. Належне ставлення до ролі та місця медичних сестер (братів) у новій системі забезпечуватиме їм належний рівень суб’єктності, автономії та партнерської взаємодії з лікарями у командах надання медичної допомоги та суміжних послуг, в тому числі в індивідуальному порядку (будинки сестринського догляду та ін.).

Варто крок за кроком десакралізувати «медицину», натомість дати їй розвиватися на тих же цінностях і принципах, як і вся система – примат гідної самореалізації людини в професії на принципах рівних можливостей, інклюзії, відкритого доступу та меритократії: визнання реальних досягнень замість формального місця в «ієрархії», єдиних для усіх прозорих правилах доступу до професії, кар’єрного просування, підзвітності та самоврядування. 

Відкрита позиція передбачає відсутність “заборонених” тем і місце для дискусій в процесі трансформації щодо усіх болючих проблем та уникнення віктимної поведінки чи то в системі медичного обслуговування, чи в сфері медичної науки та освіти, закупівлях та управлінні. 

Світ не ділиться на лікарів та пацієнтів. З одного і з іншого боку – люди, гідність і свобода яких у поточній ситуації загрожені і мусять бути забезпечені шляхом формування суб’єктності. Одні прагнуть гідно самореалізуватись в професії, інші отримати з повагою та гідністю послуги і необхідну медичну допомогу вчасно, належної якості без фінансових труднощів – що є основою поняття універсального охоплення (покриття) послугами здоров’я, це одна із цілей глобального розвитку.

Мусимо визнати, що станом на кінець 2020 року, знецінення людини в будь якій ролі (пацієнта, лікаря, власника, управлінця тощо), її гідності та свободи її волі в системі (охорони) здоров’я України залишається значним, поряд з успішними прикладами і трендами «розкріпачення» та вивільнення потенціалу, які надихають: лікарі первинки і їх новостворювані об’єднання, ефективні автономні медичні підприємства, прозорі договірні відносини з єдиним стратегічним закупівельником (НСЗУ), збільшений доступ до ліків для амбулаторного лікування через механізм реімбурсації (“Доступні ліки”), окремі відповідальні власники з органів місцевого самоврядування, оптимізація мережі закладів та маршрутів пацієнта в системі, автономна центральна спеціалізована закупівельна організація (ДП МЗУ), зниження корупційної ренти у взаємовідносинах усіх суб’єктів. 

Ми певні, що треба продовжити цей шлях і Маніфест є його дороговказом.

Поділитися статтею:
Копіювати посилання
Підтримати маніфест
Після заповнення анкети Ваше ім’я та фото з'являться на цьому сайті, Ви також будете отримувати розсилку про події навколо Маніфесту.

А ще Ви можете зібрати однодумців і запросити нас взяти участь в обговоренні Маніфесту та перетворенні його ідей на дії в вашому регіоні. В такому разі напишіть про це в своєму коментарі
Дякуємо за підтримку!