Вільний лікар

В Україні не існує вільної професії лікар, натомість існує категорія медичний працівник. Чому це погано? Бо спотворює сенс професії, що за природою має стимулювати свободу прийняття надважких рішень в умовах високих ризиків за необхідності слідувати високим етичним стандартам. Крім того, залишає лікарям лише дві альтернативи: працювати у наймі, або створювати власний бізнес, отримуючи ліцензію на право вести господарську діяльність. Це робить більшість лікарів заручниками систем державних та комунальних закладів охорони здоров’я з їх застарілими феодальними підходами до управління та мотивації.

Змінювати цю ситуацію треба одночасно з введенням у країні інституту лікарського самоврядування. 

Таким чином, доступ до професії має давати лікарська палата, лікар має прийняти рішення чи буде він працювати як фрілансер, без отримання ліцензії на ведення господарської діяльності чи у наймі, чи створить власний бізнес. Для цього треба, відповідно, змінити законодавство, у тому числі через лібералізацію системи оподаткування лікарів, як представників вільної професії.  

 

Анонімне опитування щодо корупції в медицині показало, що на першому місці в 2017 році місці були факти отримання неправомірної вигоди за надання робочого місця в комунальному або державному закладі охорони здоров’я. Отримавши робоче місце в комунального або державному закладі охорони здоров’я «за гроші», лікар ставав  заручником ситуації,  щоб не втратити це місце, а також того що за кар’єрне зростання теж потрібно платити. При цьому офіційний рівень доходу лікаря в комунальних та державних закладах охорони здоров’я залежав від його тарифного розряду,  премії призначав керівник. В такій ситуації, професійні досягнення лікаря фактично не мали значення. Вмотивованість лікаря до роботи, бажання професійно розвиватися відображається на якості медичного обслуговування та рівні захворюваності в Україні. 

Після запуску реформи фінансування системи охорони здоров’я збільшилась кількість приватно практикуючих лікарів, які надають первинну медичну допомогу. Досі на ринку медичних послуг левову долю займають комунальні та державні заклади охорони здоров’я. 

Відповідно до чинного законодавства лікар може здійснювати свою професійну діяльність:

  • як наймана особа за трудовим договором в закладі охорони здоров’я комунальної, державної або приватної форм власності,
  • або як фізична особа підприємець, яка має ліцензію на господарську діяльність з медичної практики

Не завжди лікарі обізнані про можливість відкриття приватної медичної практики, укладення договору з Національною службою здоров’я України та надання медичних послуг за державні кошти. Інколи вони не використовують цей варіант через страх втратити стабільність, яка є в комунальному закладі охорони здоров’я.

Тому, незважаючи на реформу фінансування системи охорони здоров’я та  нові можливості, більшість лікарів залишаються заручниками звички, не розглядаючи інші варіанти. 

Підготовка до укладення договорів про медичне обслуговування населення з Національною службою здоров’я України на 2020 рік, показала брак лікарів певних спеціальностей (наприклад, лікарів, що надають первинну медичну допомогу, хірургів, дитячих хірургів, анестезіологів та інших).  

Заповнити дефіцит можна створюючи відповідні умови для працевлаштування молодих лікарів в Україні та втіливши в життя концепцію, що лікар є представником «вільної» професії, який здійснює діяльність самостійно після отримання відповідного дозволу – свідоцтва про право на зайняття медичною практикою, яке видається самоврядною організацією. 

Відповідно до чинного законодавства лікар отримує право надавати медичну допомогу після отримання диплому про вищу медичну освіту, навчання в  інтернатурі наданню всіх видів медичної допомоги під керівництвом лікаря закладу охорони здоров’я та отримання сертифіката лікаря-спеціаліста. Підсумковий контроль за результатами навчання в інтернатурі проводить база стажування  під контролем обласного департаменту охорони здоров’я. Також обов’язковим є складення іспиту КРОК-3, яким оцінюються рівень професійної компетентності на рівні випуску з інтернатури. Після складання іспиту Міністерство охорони здоров’я України видає  сертифікат лікаря-спеціаліста. Тільки за наявності такого сертифікату лікар має право самостійно надавати медичну допомогу. Тобто, сьогодні допуск до професійної діяльності здійснює держава шляхом видачі сертифікату за результатами іспиту. Подальший контроль за професійною діяльністю лікаря покладений на обласні департаменти охорони здоров’я та заклади охорони здоров’я. 

Проте, сьогодні наявність тільки такого сертифікату не надає можливості здійснювати самостійну медичну практику, тому що відповідно до чинного законодавства господарська діяльність з  медичної практики підлягає ліцензуванню. Отже, лікар має бути працівником закладу охорони здоров’я або приватної медичної практики, які мають відповідну ліцензію на медичну практику, або стати фізичною особою підприємцем та отримати таку ліцензію.

Різниця між ліцензію на медичну практику та свідоцтвом про право на зайняття медичною практикою  в тому, що вони мають різну мету.

  • ліцензія на господарську діяльність  з медичної практики – підтверджує, що суб’єкт господарювання має усе необхідне обладнання, приміщення та кваліфікований персонал для медичної практики та держава перевіряє чи може такий суб’єкт господарювання здійснювати медичну практику.
  • свідоцтво про право на зайняття медичною практикою (ліцензія) лікаря –  що саме цей лікар має достатні знання, постійно здійснює безперервне навчання та може надати якісну медичну допомогу. Таке поняття відсутнє в чинному законодавстві. 

Досвід інших країн показує, що лікар може бути представником вільної професії та надавати послуги без отримання статусу фізичної особи підприємці або працевлаштування. До прикладу, відповідно до ст. 18 Закону Німеччини «Про прибутковий податок» до фрілансерів належать, зокрема, особи, які здійснюють лікарську діяльність.

Відповідно до діючого податкового законодавства України лікар має право здійснювати незалежну професійну діяльність (ст. 14.1.226 ПКУ).  Тобто, така концепція вже закладена в діюче податкове законодавство. Однак, дана норма не працює, оскільки інша нормативна база не була приведена у відповідність.

Лікар, який здійснює незалежну професійну діяльність про що має відповідне свідоцтво  про право на зайняття медичною практикою за відповідним напрямом (за аналогією з адвокатом або арбітражним керуючим). Свідоцтво видає самоврядна організація (до прикладу, лікарська палата) за результатами іспиту. Ця ж самоврядна організація контролює безперервний розвиток лікаря та організовує процес розгляду лікарських помилок та притягнення лікаря до відповідальності, в тому числі припинення дії свідоцтва про право на зайняття медичною практикою, за участю незалежних профільних лікарських асоціацій. Такий лікар не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб, може надавати послуги будь яким фізичним та юридичним особам. Тобто, може безпосередньо надавати послуги пацієнтам або надавати послуги закладам охорони здоров’я та пацієнтам, які звертаються до таких закладів охорони здоров’я на підставі свідоцтва про право на зайняття медичною практикою.

Впровадження концепції лікаря, який здійснює незалежну професійну діяльність,   допоможе змінити існуючу позицію лікаря «заручника», оптимізувати витрати лікарень та підвищити конкуренцію на ринку праці. З часом, частина приміщень лікарень може  перетворитися на «медичні хаби», які надають в оренду кабінети  та операційні для надання медичної допомоги, не пов’язаної з екстреною медичною допомогою.

Для впровадження концепції лікаря, який здійснює незалежну професійну діяльність,   необхідно:

  1. Підготувати та прийняти закон про медичну практику  та лікарське самоврядування.  Предметом регулювання такого закону буде порядок отримання лікарем свідоцтва про право на зайняття медичною практикою, порядок безперервного розвитку, хто буде розглядати  скарги на дії таких лікарів, припинення дії свідоцтва  та інше. 
  2. З метою приведення у відповідність діючого законодавства із запропонованою концепцію, необхідно змінити положення Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» виключити ліцензування господарської діяльності з медичної практики. Перевірка наявності відповідного обладнання в медичному закладі може здійснюватися в межах процедури акредитації, а також під час укладення договору про медичне обслуговування населення з Національною службою здоров’я України.
  3. Додатково необхідно розглянути можливість зменшення податкового навантаження для таких лікарів через внесення змін до Податкового кодексу України. Сьогодні самозайнята особа сплачує податок з доходів  – 15%. Можна зменшити ставку податку до 5% від доходу за аналогією  як для фізичних осіб підприємців 3 групи. 
  4. Привести у відповідність нормативну базу, яка стосується повноважень закладів охорони здоров’я, а не окремих лікарів щодо видачі документів, які посвідчують певні факти (листи непрацездатності, свідоцтва про смерть, висновків ЛКК та інші). Сьогодні їх має право видавати тільки  заклад охорони здоров’я або лікар ФОП.
Поділитися статтею:
Копіювати посилання
Підтримати маніфест
Після заповнення анкети Ваше ім’я та фото з'являться на цьому сайті, Ви також будете отримувати розсилку про події навколо Маніфесту.

А ще Ви можете зібрати однодумців і запросити нас взяти участь в обговоренні Маніфесту та перетворенні його ідей на дії в вашому регіоні. В такому разі напишіть про це в своєму коментарі
Дякуємо за підтримку!